На основі постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року 927/491/19. Спір за редакцією Закону України «Про публічні закупівлі» (надалі – Закон) до 19.04.2020.
Кожна судова справа – це обов’язково витрати часу як з боку сторін спору так і з боку суду, а час варто витрачати ефективно. Тому судова практика наполягає на тому, що позивач повинен ефективно здійснювати захист порушених прав та інтересів. Якщо ж позивач просить суд прийняти рішення, яке не буде мати жодних наслідків, відповідно виникає питання сенсу такого позову.
В зазначеній постанові суд вказує, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Тому, приміром, визнавати недійсним правочин, який за законом є нікчемним, немає необхідності. Сенс є в застосуванні наслідків нікчемного правочину, а в нікчемності правочину суд самостійно переконається під час розгляду справи. Так, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом.
Закон в поточній редакції в статті 43 (за попередньої редакції – в статті 37) містить норми, які вказують за яких умов договір про закупівлю буде нікчемним. Зазначені норми нічого не згадують про нікчемність додаткових угод, а тому не зовсім зрозуміло, що ж просити суд: визнавати додаткові угоди недійсними чи просити про застосування наслідків нікчемності додаткових угод.
Прослідкуємо логіку Верховного суду щодо аналізу статтей 36, 37 Закону в редакції до 19.04.2020, але задамося питанням: чи може така позиція суду бути доречною за нової редакції Закону?
В своєму рішенні Верховний суд робить висновок, що додаткові угоди є нікчемними згідно зі статтей 36, 37 Закону і відповідно не породжують жодних правових наслідків для сторін. Так, за попередньої редакції Закону статтею 37 передбачалось, що договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону. Частина четверта статті 36 Закону мала наступну редакцію:
умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі тощо.
Тобто, за попередньої редакції частина четверта статті 36 об’єднувала в собі положення щодо самого договору про закупівлю так і положення про додаткові угоди. Тому є логічним, що Верховний суд поширює положення про нікчемність договору на додаткові угоди.
З прийняттям нової редакції Закону, з 19.04.2020 ситуація стала іншою. Частину четверту розділили на дві частини, і положення щодо додаткових угод опинилися в п’ятій частині. Разом з тим, положення статті 43 щодо частини четвертої статті 41 залишились незмінними і регулюють лише укладення договору про закупівлю, але без згадки про додаткові угоди.
При цьому, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19 вказано на обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо задоволення вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод як таких, що укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону “Про публічні закупівлі”. У постанові, яку розглядаємо, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду відступає від цього висновку, та стверджує, що договори, що укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону “Про публічні закупівлі”, є нікчемними в силу закону і не потребують визнання їх недійсними судом.
Як бачимо, Верховний суд періодично переглядає власні висновки, а тому можливо через певний час визнання додаткових угод недійними знову буде актуальним в практиці Верховного суду.
АМКУ Особливості ПДВ адміністративна відповідальність аналогічний договір банківська гарантія висновок моніторингу воєнний стан відхилення дискримінаційні вимоги договір про закупівлю договір підряду електрична енергія зміна умов договору зміна ціни зміни до Особливостей зміни до договору кваліфікаційний критерій кваліфікація працівників локалізація моніторинг настанова з визначення вартості будівництва невідповідність оборонні закупівлі оскарження висновку моніторингу оскарження умов очікувана вартість поточний ремонт практика АМКУ предмет закупівлі природний газ проект договору роботи роз'яснення Мінекономіки сертифікат відповідності скарга на умови стаття 17 судова практика тендерна документація технічна специфікація транспортний засіб усунення невідповідностей формальні помилки харчування істотна умова
