Закон України «Про публічні закупівлі» (надалі – Закон) регулює проведення закупівель, які в свою чергу складаються з певних етапів. Кожен етап закупівлі має свої строкові рамки, з якими пов’язані не лише конкретні дії, а й відповідальність. Приміром, за порушення строків розгляду тендерної пропозиції чи несвоєчасне надання роз’яснень щодо змісту тендерної документації передбачена навіть адміністративна відповідальність. Якщо ж учасник до кінцевого строку подання тендерних пропозицій не подав пропозицію, то він немає шансу на перемогу. Тому як замовникам так і учасникам важливо вчиняти певні дії з дотриманням встановлених Законом строків.
На перший погляд немає проблеми порахувати п’ять чи десять днів та визначитися з крайньою датою. Але в Законі строки встановлені по-різному, що призводить до різного розуміння положень Закону.
Наприклад: в частині четвертій статті 8 Закону згадується, що строк здійснення моніторингу процедури закупівлі не може перевищувати 15 робочих днів з наступного робочого дня від дати оприлюднення повідомлення про початок моніторингу процедури закупівлі в електронній системі закупівель. Дана норма не викликає двояких трактувань та повністю узгоджується з положеннями статті 253 Цивільного кодексу України відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
Разом з тим, для обрахунку строків в частині шостій статті 17 Закону законодавець використовує підхід відмінний від згаданого вище в частині четвертій статті 8 Закону. Так, відповідно до частини шостої статті 17 Закону переможець процедури закупівлі у строк, що не перевищує десяти днів з дати оприлюднення в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, повинен надати замовнику документи шляхом оприлюднення їх в електронній системі закупівель, що підтверджують відсутність підстав, визначених пунктами 2, 3, 5, 6, 8, 12 і 13 частини першої та частиною другою статті 17 Закону.
Пам’ятаємо, що трактувати норми законодавства має право суд, а тому розглянемо думку суду щодо обрахунку строків з використанням словосполучення «з дати». Одразу зазначимо, що хоча судове рішення було прийняте за редакцією Закону до 19 квітня 2020 року, законодавець в новій редакції Закону продовжує використовувати формулювання «з дати».
Отже, в постанові Верховного Суду від 19.12.2019 по справі № 916/452/19 вказується: «Дослідивши доводи позивача, суди обох інстанцій зазначили, що згідно з абз. 2 ч.3 ст.17 ЗУ “Про публічні закупівлі” позивач після оголошення його переможцем тендеру мав надати замовнику документи, що підтверджують відсутність підстав, визначених пунктами 2, 3, 5, 6 і 8 частини першої цієї статті, в тому числі довідку про те, що службова (посадова) особа учасника, яка підписала тендерну пропозицію, була засуджена за злочин, вчинений з корисливих мотивів, судимість з якої не знято або не погашено у встановленому законом порядку, у строк, що не перевищує п`яти днів з дати оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір.
Враховуючи, що позивача визнано переможцем вищевказаної закупівлі 14.01.2019, суди обох інстанцій дійшли висновків, що відлік 5-ти денного строку почався з 14.01.2019 і закінчився 18.01.2019.
Оскільки довідку МВС України від 21.01.2019 про те, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, було подано позивачем шляхом завантаження її на веб-порталі Уповноваженого органу 21.01.2019 (понеділок), тоді як останній – п`ятий день строку на подачу такої довідки припадав на 18.01.2019 (п`ятниця), суди дійшли висновків, що позивачем пропущено 5-ти денний строк на її подання відповідно до вимог абз. 2 ч. 3 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі».
Також колегія суддів вважає правильними висновки судів про те, що спірні правовідносини регулюються спеціальним Законом України “Про публічні закупівлі”, ст. 17 якого є нормою імперативного характеру і визначає поведінку суб`єктів – учасників публічних закупівель, тому доводи скаржника про можливість застосування до спірних правовідносин загальних положень ст. 253 Цивільного кодексу України є помилковими».
Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що неузгодженість підходів до обрахунку строків у Законі вимагає від замовників використовувати в тендерній документації уточнення типу «включно». Учасникам ж можна рекомендувати перестраховуватись та, приміром, оформлювати гарантії зі строком, який буде починатися саме з дати кінцевого строку подання тендерних пропозицій, а не з наступного дня, і строк дії гарантії визначати не рівно 90 чи 120 днів, а з запасом хоча б на декілька днів.
